Дорога
Я дивлюсь на натруджені
руки
І на зморшками вкрите
чоло…
Ти зазнала і горя й розлуки,
І війни ти відчула жало.
На очах твоїх бачу тривогу,
Ніч, огорнуту сяйвом пожеж,
Й довгу-довгу прощання дорогу,
Ту, що тягнеться в вічність без меж.
Нею йшли не одні
покоління,
Залишаючи слід на віки.
Тут і ти проводжала з
тремтінням
Сина на незміримі роки.
Ні, недовго ти нишком ридала,
Хоч від горя зігнуло саму,
На завод ти пішла, щоб з металу
Грізну зброю кувати йому.
Ти змогла свого сина
обняти,
В його очі заглянуть
ясні…
Та таких, як от ти,
небагато –
Інші бачать синів лиш
вві сні…
Не одні уже танули роси
І з’являлись нові на зорі.
Але з смутком й тривогою й досі
До дороги ідуть матері… 3.3.68