Дорога

Я дивлюсь на натруджені руки

І на зморшками вкрите чоло…

Ти зазнала і горя й розлуки,

І війни ти відчула жало.

        На очах твоїх бачу тривогу,

        Ніч, огорнуту сяйвом пожеж,

        Й довгу-довгу прощання дорогу,

        Ту, що тягнеться в вічність без меж.

Нею йшли не одні покоління,

Залишаючи слід на віки.

Тут і ти проводжала з тремтінням

Сина на незміримі роки.

        Ні, недовго ти нишком ридала,

Хоч від горя зігнуло саму,

На завод ти пішла, щоб з металу

Грізну зброю кувати йому.

Ти змогла свого сина обняти,

В його очі заглянуть ясні…

Та таких, як от ти, небагато –

Інші бачать синів лиш вві сні…

        Не одні уже танули роси

І з’являлись нові на зорі.

        Але з смутком й тривогою й досі

        До дороги ідуть матері…                              3.3.68